Загрузка...

AI-разбор доступен после входа

Суть книги, пересказ, главный конфликт, ключевые идеи, вывод, кому полезна, главные темы, персонажи и цитаты можно получить после входа в BookRa.

auto_awesomeПолучить AI-разбор

О книге

Дата написания1953-12-31
Язык книгиuk
Язык оригиналаru
Возрастное ограничение0+
Жанры
зарубежная фантастиказарубежные приключенияисторическая фантастикакниги о путешествиях

Читать онлайн

Страница 3 из 127

Лейтенант захлопнув вікно.

— Сергєєв, лампу сюди!

Під яскравим світлом настільної лампи лейтенант крізь сильну лупу сантиметр за сантиметром уважно вивчав підвіконня.

— Тут хтось стояв… Зовсім недавно… Дощ навіть не встиг змити сліду, — тихо промовив лейтенант.

Складаним ножем він обережно зняв з підвіконня малесенький коржик, чорний і тонкий, не більший за десяти-копійчану монету, і поклав його на долоню.

— Тютюн… попіл… земля… — Понюхавши і секунду подумавши, додав: — з недокурка, що прилип до каблука чи підошви.

— Ясно, товаришу лейтенант, — сказав Сергєєв, підсвічуючи лампою, — хтось тут напевне стояв.

— Так, але хто саме? — задумливо спитав лейтенант. Він знову почав оглядати підвіконня крізь лупу.

— Тут стояла людина, — пильно вглядаючись у підвіконня і все з більшою переконливістю в голосі, тихо говорив лейтенант, — тут стояла людина дуже висока на зріст, з дуже великими ногами. Але хто ж він і куди подівся? Невже по вірьовці спустився з чотирнадцятого поверху? Це неймовірно!

Лейтенант знову відчинив вікно і крізь лупу почав розглядати зовнішній карниз. Ніяких слідів, подряпин, пошкоджень на ньому не було.

— Сергєєв, спустіться з Максимовим і огляньте двір внизу, під цим вікном.

Лейтенант витяг записну книжку, вирвав аркушик, загорнув у нього тонкий спресований коржик із землі й тютюну і поклав пакетик у книжку. Покінчивши з цим, лейтенант взявся за таз. Знявши портьєру, він побачив під нею купу напівобгорілих паперів, записок, книжок, фотознімків. Лейтенант обережно вийняв усі вцілілі попільні аркушики і, уважно переглядаючи їх, розкладав на столі, на географічній карті.

Кружок, окреслений олівцем, східніше Багамських островів у Саргассовому морі, привернув його увагу. Задумавшись на хвилину, він взяв один з напівобгорілих аркушиків. На ньому було видно уривки записів географічних широт і довгот — градуси, мінути, секунди. Лейтенант заглибився у вивчення аркушика.

Раптом він впустив його на стіл, різко повернувся і скочив. У наступну мить двоє тіл, звившись у клубок, покотилися на підлогу. Біля них, коротко дзенькнувши, упав фінський ніж.

Ще через хвилину капітан Маеда лежав із скрученими за спиною руками.

Лейтенант покликав Єрофєєва. Вдвох вони перенесли капітана на диван.

Можливо, що цього разу господар квартири справді знепритомнів.

Повернулись Сергєєв і Максимов. Вони принесли великий чорний плащ, застебнутий на багато ґудзиків. Багато тонких, пружних і довгих, від коміра донизу, прутів утворювали немовби внутрішній каркас величезної парасольки. До нижніх кінців цих прутів були прикріплені міцні шовкові шнури, які сходились на внутрішньому кільці, зробленому з широкого шовкового пояса.

— Де це ви знайшли? — запитав лейтенант, з подивом розглядаючи дивовижну знахідку.

— Саме під цим вікном, товаришу лейтенант, — відповів Сергєєв. — Воно висіло на дереві. Заплуталося в гіллі.

— Тепер усе зрозуміло, — сказав лейтенант. — Це портативний парашут. З допомогою нього зник із цієї кімнати другий, може найнебезпечніший злочинець.

З вулиці донеслося гучне виття сирени: прийшла мед-карета. Капітана Маеду в супроводі Єрофєєва і Коваленка відправили в тюремну лікарню.

Лейтенант з помічниками, що лишилися, продовжував старанний обшук.

Розділ II ПІДВОДНІ ЗУСТРІЧІ

Бій наближався до кінця.

Каракатиця втрачала силу. Вчепившись двома руками за тонкий виступ скелі, вона намагалася рештою вісьмома обвити слизьке гадюче тіло мурени. Звичайно сіре з зеленими смужечками і цятками забарвлення каракатиці, яке так добре приховує її на фоні вкритої водоростями скелі, тепер, у розпалі бою, від люті і страху безперервно змінювалось, і по тілу пробігали барви всіх відтінків. Кільце пружної шкіри біля початку рук розтяглося, і з нього виглядав темнобурий попугаячий дзьоб — великий, твердий, гострий, здатний пробити до мозку голову навіть крупної риби. Двоє великих круглих очей виблискували то рожевий, то голубим, то сріблястозеленим вогнем. Як завжди на полюванні за рибами, каракатиця намагалася підтягти ворога своїми хапальними руками, всіяними численними присосками, до щелепів, щоб прокусити йому череп. Але ворог цей — крупна двометрова мурена — був надто великий, спритний і дужий. Яскравожовта передня частина риби — товста і кругла — мелькала в невловимо швидких рухах, її качина паща з багатьма гострими зубами рвала тіло головоногого то з одного, то з другого боку.

Стара, досвідчена каракатиця, велетень серед подібних до неї, що з перемогою виходила досі з багатьох битв, вперше зустрілася з таким невідпорним нападом. Вона використала уже майже весь запас чорнильної рідини, якою забарвлювала навколо себе воду до чорноти. Вона уже втратила правий плавець і дві руки, зовсім відрізані гострими зубами мурени. В цей критичний момент вона спробувала застосувати свій давній, випробуваний спосіб у боротьбі з довгомордими рибами. Змахнувши, як бичами, одночасно всіма шістьма вільними руками, чотирма короткими вона обвила тіло мурени, а дві хапальні спробувала обмотати навколо її пащі. Але одна рука потрапила в пащу мурени і вмить безсило звисла, звиваючись, мов черв'як. Другою рукою їй все-таки пощастило міцно стиснути страшні щелепи ворога. Мурена люто билася в цій петлі. Її довге циліндричне тіло звивалося в кільце, потім розверталося, і темний хвіст з страшною силою бив по каракатиці, шо притулилася до скелі. Потрібно було лише три таких удари, щоб оглушена каракатиця послабила петлю на пащі мурени. Ще кілька ударів — і паща відкрилася, потім зімкнулась; довга рука відокремилась від голови і, скручуючись та розкручуючись, повільно пішла на дно.

Каракатиця відчепилася від скелі і, огорнувши себе чорнильною хмарою, спробувала втекти. Це їй однак не вдалося. Мабуть, надто мало чорнильної рідини лишилося уже в неї в кишені, і хмарка через це вийшла прозорою.

Через хвилину, коли вона розтала, можна було бачити хапливе і люте бенкетування мурени.

Вдалині, в зеленуватосиніх сутінках, промайнуло темне, довге і гнучке, як батіг, тіло з гострою, мов у щуки, головою. Широка паща була повна крючкуватих зубів, на кінці щелепи стриміли два величезних, схожих на ікла зуби. Блиснуло сріблясте черево.

Мурена помітила небезпеку лише в останню мить. Ледве встигла вона підняти голову з розкритою пащею, товста кругла шия майже сховалась у широкій пащі пришельця Баракуда — страховисько антільських вод — наче блискавка, поразила мурену.

Звиваючись і сплітаючись, як дві стальні пружини, величезні риби клубком вертілися, майже торкаючись дня, підіймаючи хмари піску та мулу. В усі боки летіли підняті могутніми струминами води шоколадні голотурії, схожі на огірки з високими м'ясистими пухирцями; чорні морські їжаки, круглі, як хлібини, з розчепіреними в усі боки довгими гострими голками; жовті, зелені, яскравочервоні морські зорі; офіури з довгими, тонкими, як батоги, променями; різнобарвні, вкриті слизом губки, «величезні мокриці» — по двадцять-тридцять сантиметрів завдовжки. Розповзались задом наперед раки; поспішно, бочком, тікали краби на високих, як ходулі, ніжках, високо несучи свої товсті, могутні клешні. Риби різнокольоровим дощем розлітались подалі від цього страшного місця.

Страница 3 из 127

Назад1234…127Далее