Загрузка...

AI-разбор доступен после входа

Суть книги, пересказ, главный конфликт, ключевые идеи, вывод, кому полезна, главные темы, персонажи и цитаты можно получить после входа в BookRa.

auto_awesomeПолучить AI-разбор

О книге

Вірші Тараса Шевченка «За сонцем хмаронька пливе» та «Садок вишневий коло хати» – яскраві зразки пейзажної лірики великого українського поета. Мальовничо зображується у них тиха краса українських сіл, гармонійне споглядання, яку, однак, часом порушує туман, що, неначе ворог, закриває рожеву хмароньку.

Дата написания1970-01-01
Язык книгиuk
СерияШкільна програма, 1
Возрастное ограничение6+

Читать онлайн

Страница 17 из 17

__________

Із-за Дністра пішли цигане І на Волинь, і на Украйну. За селом село минали, В городи ходили І марою за собою Приблуду водили. І співала, й танцювала, Не пила й не їла... Неначе смерть з циганами По селах ходила. Потім разом схаменулась, Стала їсти й пити, І ховатись за шатрами, І Богу молитись. Щось таке їй поробила Стара Маріула. Якимсь зіллям напувала, То воно й минулось. Потім її стала вчити І лікарювати, Які трави, що од чого, І де їх шукати. Як сушити, як варити... Всьому, всьому вчила Маріула. А та вчилась Та Богу молилась. Минуло літо, уже й друге І третє настало; Уже прийшли в Україну... Жаль їй чогось стало? Поклонилась Маріулі За науку в ноги, Попрощалась з циганами. Помолила[сь] Богу; Та й пішла собі, небога, На свою країну. «Вернусь, каже, хоч погляну На дочку, на сина». Не довелось. Пан вернувся, Покинув Наталю В Московщині. А ти її За Дністром шукала. Сина Йвана молодого Оддали в солдати За те, що ти не навчила Панів шановати. До кого ж ти прихилишся? Нікого немає!.. До людей хились, небого, Люде привітають. Пан, вернувшись, занедужав, Стогне, пропадає. А вона набрала зілля Та пішла в палати Лічить його, помагати, А не проклинати. Не помогла болящому, Бо не допустили. А як умер, то за його Богу помолилась. І жила собі святою, Дівчат научала, Щоб з панами не кохались, Людей не цурались. «А то Бог вас покарає, А ще гірше люде; Люде горді, неправедні, Своїм судом судять». Отак вона научала, Болящих лічила. А з убогим остатньою Крихтою ділилась. Люде добрі і розумні Добре її знали. А все-таки покриткою І Відьмою звали.

[Седнев, 1847, марта 7] —

1858, марта 6, [Нижній Новгород]

Іван Підкова

І

Було колись — в Україні Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли пановати. Пановали, добували І славу, і волю; Минулося — осталися Могили на полі. Високії ті могили, Де лягло спочити Козацькеє біле тіло, В китайку повите. Високії ті могили Чорніють, як гори, Та про волю нишком в полі З вітрами говорять. Свідок слави дідівщини З вітром розмовляє, А внук косу несе в росу, За ними співає. Було колись — в Україні Лихо танцьовало, Журба в шинку мед-горілку Поставцем кружала. Було колись добре жити На тій Україні... А згадаймо! Може, серце Хоч трохи спочине.

II

Чорна хмара з-за Лиману Небо, сонце криє. Синє море звірюкою То стогне, то виє. Дніпра гирло затопило. «Ануте, хлоп’ята, На байдаки! Море грає — Ходім погуляти!» Висипали запорожці — Лиман човни вкрили. «Грай же, море!» — заспівали, Запінились хвилі. Кругом хвилі, як ті гори: Ні землі, ні неба. Серце мліє, а козакам Того тілько й треба. Пливуть собі та співають; Рибалка літає... А попереду отаман Веде, куди знає. Похожає вздовж байдака, Гасне люлька в роті; Поглядає сюди-туди — Де-то буть роботі? Закрутивши чорні уси, За ухо чуприну, Підняв шапку — човни стали. «Нехай ворог гине! Не в Синопу, отамани, Панове молодці, А у Царград, до султана, Поїдемо в гості!» «Добре, батьку отамане!» — Кругом заревіло. «Спасибі вам!» Надів шапку. Знову закипіло Синє море; вздовж байдака Знову похожає Пан отаман та на хвилю Мовчки поглядає.

[1839, С.-Петербург]

Страница 17 из 17

Назад11617Далее

Вам также может понравиться