Читать бесплатно онлайн

Кобзар

Автор Тарас Григорьевич Шевченко

12+

personВсе книги автора

Удобнее читать в приложении

Читать в Telegram Читать в MAX Читать в VK Читать в WEB

menu_bookЧитать здесь

AI-разбор доступен после входа

Суть книги, пересказ, главный конфликт, ключевые идеи, вывод, кому полезна, главные темы, персонажи и цитаты можно получить после входа в BookRa.

auto_awesomeПолучить AI-разбор

О книге

«Кобзар» – збірка творів Тараса Шевченка, генія українського народу. Надзвичайно простою милозвучною мовою автор передає красу й велич нашого народу, із його звичаями й традиціями, радощами й трагедіями; змальовує героїчну боротьбу за краще щасливіше майбутнє, вчить любити Україну з її неймовірно красивою природою та незрівнянною солов’їною мовою, закликає боротися до останнього подиху.

Дата написания1839-12-31

Язык книгиuk

Возрастное ограничение12+

Жанры

зарубежная поэзия стихи и поэзия

Темы

сборники стихотворенийэпоспоэтические традициивеликие поэтызнаменитые украинцыукраїнська літератураукраинская поэзия

Читать онлайн

Страница 84 из 85

“У туркені, по тім боці, Хата на помості. Гай, гай! море, грай, Реви, скелі ламай! Поїдемо в гості. До вашої мості У туркені у кишені Таляри-дукати. Не кишені трусить, Не дукати личить - Будемо гуляти Братів визволяти.

У туркені яничари І баша на лаві. Гой-ги, вороги! Ми не маєм ваги! Наша воля й слава!”

Пливуть собі співаючи, Море вітер чує; Попереду Гамалія Байдаком керує. Гамалію, серце мліє: Сказилося море. “Нехай казиться”, - й сховались За хвилі - за гори.

Дрімає в гаремі - в садах Візантія, І Скутар дрімає; Босфор клекотить, Неначе скажений, то стогне, то виє: Йому Візантію хочеться збудить. “Не буди, Босфоре: буде тобі горе, Твої білі ребра піском занесу, У мул поховаю! - реве синє море. - Хіба ти не бачиш, яких я несу Гостей до султана?” Так море спиняло (Любило завзятих усатих слав'ян). Босфор схаменувся. Туркеня дрімала, Дрімав у гаремі ледачий султан. Тілько у Скутарі, в тюрмі, не дрімають Козаки сердеги. Чого вони ждуть? По-своєму бога в кайданах благають, А хвилі на той бік ідуть та ревуть.

“О милий боже України! Не дай пропасти на чужині, В неволі вольним козакам! І сором тут, і сором там Вставать з чужої домовини, На суд твій праведний прийти, В залізах руки принести І перед всіми у кайданах Стать козакові…” - “Ріж і бий! Мордуй невіру-бусурмана!” - Кричать за муром. Хто такий? Гамалію, серце мліє: Скутар скаженіє! “Нехай сказиться” - з твердині Кричить Гамалія.

Реве гарматами Скутара, Ревуть, лютують вороги; Козацтво преться без ваги - І покотились яничари. Гамалія по Скутарі - По пеклу гуляє, Сам кайдани розбиває, Братів визволяє. “Вилітайте, сірі птахи, На базар до паю!” Стрепенулись соколята, Бо давно не чули Хрещеної тії мови. І ніч стрепенулась: Не бачила стара мати Козацької плати. Не лякайся, подивися На бенкет козачий. Темно всюди, мов у будень, А свято чимале. Не злодії з Гамалієм Їдять нишком сало Без шашлика. “Засвітимо!” До самої хмари З щоглистими кораблями Палає Скутара. Візантія пробуркалась, Витріщила очі, Переплива на помогу, Зубами скрегоче.

Реве, лютує Візантія, Руками берег достає; Достала, зикнула, встає… І на списах в крові німіє. Скутар, мов пекло те, палає; Через базари кров тече, Босфор широкий доливає. Неначе птахи чорні в гаї, Козацтво сміливо літає. Ніхто на світі не втече; Огонь запеклих не пече. Руйнують мури, срібло, злото Несуть шапками козаки І насипають байдаки. Горить Скутар, стиха робота, І хлопці сходяться; зійшлись, Люльки з пожару закурили, На байдаки - та й поплили, Рвучи червоні гори-хвилі. Пливуть собі, ніби з дому, Так буцім гуляють, Та, звичайне запорожці, Пливучи співають:

“Наш отаман Гамалія, Отаман завзятий: Забрав хлопців та й поїхав По морю гуляти, По морю гуляти, Слави добувати, Із турецької неволі Братів визволяти. Ой приїхав Гамалія Аж у ту Скутару, Сидять брати-запорожці, Дожидають кари. Ой як крикнув Гамалія: «Брати, будем жити, Будем жити, вино пити, Яничара бити, А курені килимами, Оксамитом крити!” Вилітали запорожці На лан жито жати; Жито жали, в копи клали, Гуртом заспівали: “Слава тобі, Гамаліє, На ввесь світ великий, На ввесь світ великий, На всю Україну, Що не дав ти товариству Згинуть на чужині!”

Пливуть собі, а із-за хвилі Сонце хвилю червонить; Перед ними море миле Гомонить і клекотить. “Гамалію, вітер віє, Ось-ось наше море!..” І сховалися за хвилі - Неначе за гори.

[Жовтень - перша половина листопада 1842]

Лічу в неволі дні і ночі

(друга редакція)

Лічу в неволі дні і ночі, І лік забуваю. О господи, як то тяжко Тії дні минають. А літа пливуть меж ними, Пливуть собі стиха, Забирають за собою І добро і лихо! Забирають, не вертають Ніколи нічого! І не благай, бо пропаде Молитва за богом.

Каламутними болотами, Між бур’янами, за годами Три года сумно протекли. Багато дечого взяли З моєї темної комори І в море нишком однесли. І нишком проковтнуло море Моє не злато-серебро - Мої літа, моє добро, Мої літа, мої печалі, Тії незримії скрижалі Незримим писані пером.

Нехай гнілими болотами Течуть собі між бур’янами Літа невольничі. А я! Такая заповідь моя! Посижу трошки, погуляю, На степ, на море подивлюсь, Згадаю дещо, заспіваю, Тай знов мережать захожусь Дрібненько книжечку. Рушаю.

Мі заспівали, розійшлись, Без сльоз і без розмови. Чи зійдемося ж знову? Чи заспіваємо коли? А оже, й те… Та де? Якими? І заспіваємо яку? Не тут, і певне, не такими! І заспіваєм не таку! І тут невесело співали, Бо й тут невесело було, Та все-таки якось жилось, Принаймні вкупі сумували, Згадавши той веселий край, І Дніпр той дужий, крутогорий, І молодеє теє горе! І молодий той грішний рай!

[Січень-квітень 1850, Оренбург]

DUBIA (авторство недоведене)

Страница 84 из 85

Назад 1…83 84 85 Далее