На пiвнiч i на схiд сонця стелиться широка-широка зелена рiвнина, по котрiй тече Днiпро, грацiозно вигинається широкими дугами. Коло самого Канева Днiпро протiкає двома рукавами, якраз так, як коло Києва. Старий Днiпро ховається далеко в зелених дiбровах, новий пiдходить трохи не до самого Канева, ллється по широких сiнокосах i бiльше, нiж до половини, вкритий пiскуватими мiлинами. Коло самої Шевченкової могили обидва рукави сходяться докупи, i велика рiчка, вширш бiльше, як на верству, пишно ллється пiд самою могилою, широка, чиста i така глибока, що пароходи пристають пiд Шевченковою могилою до самого берега. Станеш на краєчку Шевченкової гори, i перед очима розстилаються дивно гарнi картини за Днiпро, вгору i вниз по Днiпру. Вгорi, просто Канева, по Днiпру бiлiють вередливi пiскуватi мiлини, неначе хто порозстилав по водi бiлi хустки, порозкидав величенькi бiлi гусячi лапи. На широкому островi мiж Старим та Новим Днiпром зеленiють сiнокоси, цiлi гаї вiльхи та верб, розкиданi кущi верболозу; а мiж зелом блищать проти сонця узенькi течiї, як маленькi рiчки, узенькi саги. Вище од Канева гори оступаються од берега амфiтеатром, як в Києвi на оболонi, i через верстов десять знов приступають до Днiпра, як вище Києва у Вишгородi. Там далеко пiд горами смужкою блищить Днiпро. А за Днiпром очi тонуть в безкраїй далечi, вкритiй лiсами. Лiси зеленiють, а далi сизiють, а ще далi чорнiють, як пооране поле, вкрите туманом. Проти самої Шевченкової гори за Днiпром берег трошки пiднiмається вгору, подекуди вкритий лiсами, подекуди озиминою та яриною; там, на рiвнинi, розкидано п'ять сiл в густих гаях та вербах. Гострi верхи дзвiниць та церков грацiозно виглядають з гущавини садiв та гаїв. Легенькi заднiпрянськi узгiр'я легко пiднiмаються на пiвдень i кiнчаються доволi високою горою над самим берегом, проти маленького зеленого острiвця. Крутий кiнець цiєї гори вкритий лiсом. Саме пiд горою, що зветься Михайловою, стоїть село Прохорiвка, а гора зветься Михайловою, вона - власнiсть українського писателя М. А. Максимовича, котрий тут доживав свiй вiк, тут i помер. Крута гора ясно виступає на синьому небi i виразно видається серед рiвної заднiпрянської береговини. Проти цiєї гори по другий бiк Днiпра вливається Рось в Днiпро в селi Пекарях. За Прохорiвською горою, вниз по Днiпру, знов стелиться рiвнина, знов синiють за Днiпром лiси, темнiють в туманi розкiшнi верби понад Днiпром i тонуть десь далеко в блискучому свiтi раннього сонця. Я довго милувався цiєю широкою просторною картиною, стоячи на крутiй Шевченковiй горi. Очi тонули в далечi вгору i вниз по Днiпру. Здавалось, нiби душа пiднiмається вгору на крилах над цим простором, пiд широким шатром синього неба. Обертаєшся назад на захiд сонця, i перед тобою знов iнша дивна картина, вже чисто гiрська. Менi здавалось, що я стою десь в Швейцарiї, на узгiр'ї Пiлатусу або Рiгi…

Шевченкова гора пiднiмається вгору на сажнiв тридцять п'ять або сорок прямо над водою. А вийдеш на цю гору, то побачиш, що кругом неї стоять знов гори, вдвоє вищi од неї. Високi гори обступають її з трьох бокiв амфiтеатром, а її рiвний верх похожий на платформу, кругом котрої повiшанi пишнi зеленi завiси. З трьох бокiв гори i справдi дивно похожi на зеленi завiси, неначе зумисне розвiшанi кругом могили, щоб заслонити дорогi останки великого поета. Од полудня, вниз по Днiпру пiднiмається над Шевченковою горою найвища гора, вся вкрита молодим густим лiсом з верху до низу. Вона пiднiмається круто над набережними нижчими горами, неначе переламується вгорi колiном, i спускається поза могилою грацiозною дугою в круту балку. Здається, неначе хто пiдняв один кiнець зеленої оксамитової завiси високо-високо над Днiпром, прибив її на синьому полотнищi неба i другий кiнець недбало кинув далеченько в глибоку балку, зарослу лiсом. Самий крутий бiк цiєї гори, увесь вкритий лiсом, припадає якраз проти води: вiн ясно вирiзується на блискучому Днiпрi, неначе намальований на кришталi, присипаному iскрами сонячного промiння. З-за краю цiєї гори виступає високе колiно другої такої самої дуже крутої гори, так само вкритої густим лiсом, а пiд нею трошечки вище од Шевченкової могили i рядом з нею стоїть знов горб, вкритий лiсом, неначе од зеленої завiси пiднялася складка i впала внизу зеленим узгiр'ям. Мiж обома високими горами видно узький довгий яр, закиданий лiсом, з боками, дуже крутими. Над тим яром на гострих, як ребра, верхах гори позвiшувалось зелене дерево, так як часом замети снiгу звiшуються над стрiхою. Той яр в'ється i десь ховається далеко-далеко в лiсi мiж гребiнями гiр. Над ним стоїть легка сиза, поетична iмла… Далi, поруч з другою горою стоїть третя гора, з закругленим верхом, вкритим тiльки з краю дубами. Тiльки узька щiлина оддiляє її од другої гори. Цi двi гори заступають заднiй вид дивної картини - завiси. По другу руку, на пiвнiч од Шевченкової могили стоять ще двi гори: одна широка, з глибокими западинами по боках, друга, сама крайня, зовсiм похожа на пiрамiду або ще бiльше на високу копицю сiна. Цей бiк картини голий. Обидвi гори вкритi травою та подекуди старими рiдкими дубами. Мiж ними глибока узька долина з проваллям на днi, а через цю долину виднiється цiла чудова картина, цiлий самостiйний пейзаж! З полудня i од заходу гори високi i зовсiм заступають небо, а цi останнi гори трохи нижчi, i через їх видно картину, не менше оригiнальну, як i першi: через узьку долину десь над Днiпром коло Канева видно круту гору, зовсiм лису, неначе хто поставив ногу i випнув голе колiно; проти цього лисого верха блищить за Каневом частина Днiпра. Ця лиса гора припадає проти широкої оболонi за Каневом, вкритої зеленою травою, i вирiзується, неначе намальована на зеленому полi. Поверх неї видно увесь широкий амфiтеатр гiр, котрi за Каневом оступились од Днiпра; видно поверх того амфiтеатру лани, вкритi гречками, просами, жовтими житами, лани, неначе застеленi картатими хустками; видно внизу пiд горами розкиданi села в садах та в вербах; видно, як амфiтеатр наближається до Днiпра, пiднiмається все вище та вище i приступає до самого Днiпра високою кручею; видно за цiєю кручею гори понад берегом Днiпра вгору до Києва, видно їх довгий ряд, їх крутi боки, котрi виступають один за другим, неначе нанизанi ребра. Далекi ряди гiр тонуть в туманi i десь ховаються в далечi, засипанi свiтом сонця. Тут цiлий далекий пейзаж з горами, з зеленою оболонею, з далеким Днiпром; затканий туманом та сонцем, неначе дивне марево в Сахарi. В цьому мiсцi завiса кругом Шевченкової могили неначе розвернулась, розiдралась до дна, i через неї очi потонули в далеких, як сон, мрiйних фарбах. То дивний генiй вибрав собi це мiсце, може, одно з найкращих в свiтi. Це почує кожний, хто стояв на Шевченковiй могилi i дивився на широку Днiпрову рiвнину, на дивнi завiси гiр i на сизу далеч, вище Канева, цю третю найчудовнiшу картину.

Страница 2 из 3

Назад 1 2 3 Далее