А на пляцу по один бік попід хатами на вищому, згористому місці неначе гріються на сонці здоровецькі купи горшків, глечиків, золійників, полумисків, тиков, вазонів… Цілі піраміди цього посуду! А коло їх гори смуглявих чорнястих Васильківських горшків. А за ними білі купи місцевого виробу. Усей довгий бік на пригорку закиданий посудом, неначе стоять гарби з посуду.

Проти нього ряду по другий бік тягнеться медовий ряд: на ослонах стоять з медом ночови, яндоли, відра. Два пасішники привезли довбанки з щільниками. Муха, зачувши сирість, налетіла звідусіль. Бджоли обліпили накриття, падають додолу на краплі, чіпляються до обмазаних рук перекупок, всисаються з жадобою в щільники. Пасішники закурили коло себе курево з морової губки. В гарячому повітрі пахне воском, медом. Люде товпляться посеред пляцу. Бджоли сновигають, неначе рої, поміж головами молодиць, падають додолу на чоботи. Здається, ніби хтось вивіз і поставив пасіку в цьому натовпі серед точка. Медовий ряд довгий. Цього року поліття на рої й пасіки. Гостре курево, рої бджіл переносять мою думку в гаї зелені, в затишні пасіки, в катраги, де й людського голосу не чути… Але гам та шум не дає думати. Бджоли кидаються в вічі, на вид, на руки, неначе сердиті, аж люті, за свою руїну. Я оступаюсь вгору, по вулиці. Мене притягують співи лірників і якесь гудіння серед густого натовпу на широкому пішоході… Я насилу пропхався туди.

Чую, гуде органчик і співа приємний тенор зовсім не по-лірницькій… Насилу я пропхався поміж молодицями й дядьками. На пішоході стоїть не органчик, а фісгармонія чимала, така завбільшки як піяніно. Сидів і грав якийсь сліпець, таранкуватий і не старий. Він і пригравав акомпанемент. Чую, співає партесні церковні співи: херувимської - Бортнянського, «Тебе поем…». Встав він, сів на зміну другий сліпець, молодий красунь, білявий. Обидва в сіртучках, знать безталанні сірачкові шляхтичі - чиншовики. Після цього сіла грати сліпчиха, ще не стара, з очима, виїденими, очевидячки, віспою. Ця вже заспівала чернецький романс про «Скорбь и печаль жизни та суєту». Голос альтовий, мелодійний. Це, певно, найновіша спілка старців з полупанків. Народ коло їх стовпився, неначе в церкві. Кидають копійки в мальовані дерев'яні мисочки, поставлені на фісгармонії по обидва боки. А десь поблизу в шумі та гамі дзенькають та гудуть ліри. Чуть, як ніби плачуть прохачі й прохачки - сліпці. А органчик гуде та гуде… Неначе десь поблизу стоїть якесь католицьке абатство, всунулось у цей ярмарковий натовп, і ллються через одчинені двері гуки органа…

А серединою пляцу народ сунеться двома хвилями: сюди й туди, вгору й наниз. Он вгорі коло крамниць з склом крамарі повиставляли довгі столи з скляним посудом - з пляшками, бутлями, стаканами; розставили його коло столів долі. Цей ряд миготить на сонці, ріже немилосердно в очі… дражнить нерви, неначе з столів і з-під землі хтось раз у раз сипле іскрами, неначе безперестану б'є іскряними бризками фонтаном.

Я повертаю в зелений ряд огородини та птиці.

На возах і попід возами лежать позв'язувані молоді качки, гуси, кури, їм важко на спеці. Вони пороззявляли носи та дзьоби і важко дишуть та одсапуються. В гарячому повітрі запахло кропом, петрушкою. Ряди зелені - наче зелений город. Звертаю в переулочок - там на столах і долі знов груші; а далі стоять ночови з смаженою рибою. Коло столів скрізь жаровні: жидівки й міщанки смажать на сковородах рибу під пекучим сонцем. Дядьки й молодиці купують і снідають та закушують…

На пляцу страшний тиск. Точок неначе клекотить, як вода під млиновими колесами та на лотоках. По кутках на обох майданах скрізь сидять лірники й сліпці. Скрізь чую гудіння лір та благання старців, неначе звідусіль чую голосний плач. Плачуть ніби сліпі очі, але не сльозами, а жалібними благаючими голосами… Поміж рядами й возами подекуди сновигають сліпці з поводатарями; декотрі жалібно співають…

От іде дві сліпчихи - молодиці з дівчиною поводатаркою, і обидві співають гарними м'якими голосами в дует «Ісусе мій прелюбезний» - Дмитрія Ростовського… їм акомпанує безперестану густе гудіння ярмаркове…

Задзвонили недалечко в соборі в усі дзвони на молебень (в соборі «храм»). Задзеленькали в костьолі. Люде здіймають шапки й хрестяться. Ще дужчий став гомін. Ярмарок ніби загув, як роздратований рій. А серед того гудіння чую, як десь вискакує різкий голос прохача, неначе десь тоне людина й кричить на порятунок. А органчик ніби співає смутні мелодії десь далеко… і наводить на мене серед життєвого шуму та гаму якусь тиху задуму… І торгують, і купують, і разом з тим хтось ніби плаче та сумує та виливає свій смуток жалібними співами серед цього ворушкого, тісного натовпу, де часто чується і регіт та жарти дівчат з парубками… І тутечки, як і в усьому людському житті - і сміх, і сльози вкупі…

Але ярмарок правдивий не тут, не в осередку містечка, а за містом, на торговиці. Цей майдан, що одним кінцем виходить у поле, - здоровий без міри. Скільки оком скинути в поле, тут усе заставлено возами, кіньми, товаром. В кількох проїздах рядками поставлені коні, в других рядках стоять воли, корови. Свиней, та ще й годованих - безліч! Тут свині все аглицької породи. В осередку ярмарку, в загорожах стоять цілі табуни коней, пригнаних з Дону, з Кубані, табуни волів сірих, круторогих - з степів. Тут дідичі та посесори закуповують коні й воли на тисячі карбованців - гуртами. Сливе серед торговиці на невеличкому, ледве примітному сугорбі стоять в загорожах з легкого вир'я, з дрючків табуни степових коней; коні все добрі, ситі, темної вороної масті печуться на гарячому сонці і од спеки та од мухи махають головами та неначе гордовито оглядають усей широкий ярмарковий простір, з його натовпом, з миршавими селянськими кониками та корівками. Коло їх сіріють ніби цілі череди сірих степових волів, густо обквітчаних здоровецькими рогами. Воли стоять спокійно й байдужно ремиґають, ніби не звертаючи жаднісінької уваги на вештання й ярмарковий гармидер. Скупщики з одслужених кавалеристів-москалів поприганяли свої гурточки селянських скуплених коней і поставили їх рядками по проїздах. Ці кавалеристи вже давно одбили од жидків торгівлю кіньми та худобою і заволоділи нею на ярмарках.

Між рядками селянських коней, миршавих, схудлих, вештаються подекуди смугляві патлаті цигани з своїми шкапами. Яка сила худоби! Скільки тут корів усякої породи! Між здоровими панськими голиндерками рябіють селянські миршаві корівки, такі завбільшки, як телята або годовані йоркшірські кабанюги, що лежать попід возами в холодку плиском на череві з сливе плисковатими спинами і тільки ніби стогнуть од спеки.

Страница 2 из 3

Назад 1 2 3 Далее