Але цар, як звичайно, не дотримав слова. Вправдї по війнї Палїй вибрав ся у Хвастів, кінчати розпочате дїло, але швидко він побачив, що цар потайки ладить ся відступити правобережну Україну раз на все Польщі. Супроти того Палїй став порозумівати ся з Туреччиною, але й тут не вело ся і серед гірких розчаровань задумав старець»лихом недоби-тий«перебути послїдні хвилї житя в Межигорськім монастири коло Київа.

Се було звичаєм у Запорожців, що неодин лицар, вславивши ся у геройських борбах з Турками-бісурменами та з шляхотською Польщею, вступав на старі лїта у монастир спасати душу. Межигорський монастир повний був таких козаків-черцїв. Такий сивий козарлюга, прощаючись зі світом, прощав ся також зі славним Сїчовим товариством, бенкетував у послїдне з братчиками-козаками, та вони його від так відвозили під браму монастиря.

Подібно і про Палїя співає Тарас Шевченко в гарній поемі»Чернець«. У Київі на подолї посуває ся вулицями громадний похід. Музика грає, козацтво витанцьовує, а на передї Семен Палїй у червоних штанах оксамитних матнею мете, гуляє, аж встає курява, та ще приспівує наче молодий козак. І так:

»Аж до Межигорського Спаса

Протанцював сивий,

А за ним і товариство І весь сьвятий Київ.

Дотанцював аж до брами,

Крикнув:»Пугу,пугу! …

Привітайте сьвяті черцї

Товариша з Лугу!«

Сьвята брама одчинилась, -

Козака впустили: І знов брама зачинилась, На вік зачинилась Козакові«.

В монастирі Семен Палїй не довго ще проживав, не довго згадував молоді лїта та молив ся за Україну. Року 1710. розстав ся з житєм найлїпший може та найщирійший проводир в тик незвичайно сумних часах української руїни. Погиб чоловік, що мав найкращі гадки і так гарно взяв ся був переводити їх в діло; але вороги України стали бояти ся його, а свої позавидували йому. І всї ті темні духи подали собі руки і зловили та знищили народного борця в самих починах його патріотичних, народолюбних змагань!

Полягла козацька голова, як від вітру на степу трава: але слава не вмре, не поляже«.

І справді Семен Палїй, народний герой до нинї живе в памяти українського народа. Народ славить його та банує сердечно за своїм любимцем проводирем.

»0й ти, Семене, Семене Палїю, ти преславний козаче, за тобою Семене Палїю, та вся Україна плаче«.

І розказує собі нарід на Українї, що Палїй і тепер десь живий, і як Господь йому велїв, міняє ся як місяць: старіє і молодїє