Весною, пiсля великодня, ченцi й послушники в одному київському монастирi запримiтили, що до церкви усе ходить якийсь не то грек, не то арм'янин. Тiльки вдарять у дзвiн чи на вечерню, чи на службу - в церкву входить поперед усiх людей якийсь високий, чорнявий, з товстими густими бровами, здоровими чорними очима вже лiтнiй чоловiк, стає перед чудовною iконою, молиться, б'є поклони, зiтхає, знаменується до образа богородицi й позад усiх людей виходить з церкви.

Той чоловiк був грек Христофор Хрисанфович Копронiдос. Вiн довго блукав по селах на Українi, продавав кипарисовi хрестики, образки й чотки, продавав темним селянам камiнцi, нiбито з Єрусалима, свячену воду, нiби з Йордану, ладанки од усяких хвороб, навiть пальмовi гiлки, нiбито посвяченi на вербу в Єрусалимському храмi. Тi камiнцi вiн збирав на березi Росi, Расави та iнших рiчок, а святу воду набирав у пляшечки просто з криниць i з ставкiв. Продавав вiн i свячене помiчне зiлля i жебрав на Афон. Набивши добре кишенi грiшми, видуреними в темних богобоящих селян, вiн пiшов на хитрощi вже бiльше кориснi: задумав дурити багатих київських ченцiв…

Якось пiсля вечернi вiн пристав до послушникiв, примостився коло їх в садку на лавцi, в темнiй алеї, на цвинтарi i почав розпитувати, хто з ченцiв має багато грошей.

- Чи то пак правду кажуть, що нiбито в отця Палладiя дуже багацько грошей? Чи то правда, що вiн багатющий? - спитав вiн у послушника.

- Що правда, то правда, - обiзвався келiйник отця Палладiя, - я в його вже давно служу за келiйника; кажуть, в його є тисячок зо три карбованцiв, коли й не бiльше.

- А з яких вiн: мужикiв, чи з мiщан, чи таки з духовних? - спитав Копронiдос.

Копронiдос говорив доволi чистою українською мовою, котрої навчився, тиняючись на селах, але в розмовi примiшував великоруськi слова й шепеляв, як шепеляють греки, що родились i зросли не в Росiї.

- Отець Палладiй таки з духовних. Вiн був на селi священиком, овдовiв; кажуть, що вже видав двi дочки замiж, i оце годiв з п'ять живе в монастирi, - одповiв келiйник.

- Здається, вiн богобоящий та богомiльний. Так молиться та б'є поклони… що менi аж кинулося в вiчi… - обiзвався Копронiдос.

- Дуже богомiльний та богобоящий. Ввечерi довго молиться богу, а як лягає спати, то, мабуть, грошi лiчить, чи всi дома, бо я часом чую в себе, в другiй келiї, як бряжчать срiбнi карбованцi та, здається, i червiнцi, - сказав келiйник.

- Бряжчать карбованцi! - аж крикнув Копронiдос, i його здоровi банькатi очi аж закрутились на бiлках, а зiньки аж заблискали.

- Бряжчать, ще й, видно, в його їх немало, бо лiчить часом отой лапiга таки довгенько. Усе сидить i ледве ходить помалу, - сказав молодий проворний келiйник.

- I, певно, благочестиво живе й пiснюкає, бо такий захуджений, з лиця такий тихий, такий добрий.

- Тихий, тихий, але тиха вода греблi рве… Горiлочку п'є добре; а сiльськi бабки та молодицi з того села, де вiн був попом, часто приносять йому гостинцi: i сало, i масло, i печенi кури. А одна якась удова таки часто ходить на прощу в наш монастир.

- I до отця Палладiя заходить?

- Атож! Заходить i балакає приязно з ним.

- А як її звуть? - спитав Копронiдос.

- Вона Хiвря на ймення, - сказав келiйник, - там така здорова, огрядна та червонопика! А приходить на прощу сливе щомiсяця, бо вона з того ж таки села, що недалечко од Києва.

- А отець Iсакiй та Єремiя, певно, так само мають грошi, як i Палладiй? - спитав Копронiдос.

- Мають, але менше, нiж отець Палладiй. А скупi, скупi обидва, що й сказати не можна! Грошi мають, а ходять у старому дрантi та драних, латаних чоботях, - обiзвався другий келiйник.

- А з яких вони? - спитав Копронiдос.

- Хто їx знає. Здається, з мiщан, а може, й селян, - одповiв келiйник.

- Я бiльше од ycix ченцiв люблю отця Tapaciя: такий проворний та жвавий, наче в вiйську служив. Здається, i цей має грошаки, бо на йому одежа нова, чиста… - казав далi Копронiдос.

- I цей має, - обiзвався один келiйник, - бо часто шиє одежу! О, цей любить чепуритись! Як принесе часом кравець рясу або кафтан, а вiн як почне примiрять, то виварить воду кравцевi незгiрше будлi-якої панни: по три рази часом кравець перешиває одежу та приганяє до стану.

- А не знаєте, з яких вiн? - спитав Копронiдос.

- 3 бурсакiв; його вигнали з бурси. Але вiн був у москалях: казав, що навiть служив унтер-офiцером. Та це знати й по ходi, бо як ходить по церквi, то задирає голову вгору, мов москаль на муштрi, - сказав келiйник.

- Про що ж вiн розмовляє в келiї, як часом зiйдуться гостi? - спитав Копронiдос.

- Розказує, якi штуки виробляв вчителям у бypci; часом говорить про свою давню службу в москалях. А з молодими дияконами усе балакає за червонi щоки та високi перси одної удовицi… Вона тут недалечко од монастиря й живе, - сказав келiйник i зареготався на все горло.

"Отже ж, варто закидати мережi в цьому монастирi. Ловитва, мабуть, буде велiя… Чотири цiновитi осятри маю на примiтi… 3 котрого б почати… - думав Копронiдос. - Мабуть, з Палладiя. Палладiй має показну роль в монастирi, бо з вчених… Треба б зробить початок з його…"

Копронiдос сам пробував послушником в усяких монастирях у Грецiї та Болгарiї i добре дiзнався за норови й звички монастирських осятрiв.

- Чи не крикливий та не лайливий отой отець Тарасiй? - сказав нiби сам до себе стиха Копронiдос.

- Ого-го! Не крикливий! - обiзвався послушник. - Як не встигнемо наставити самовар, то вхопить тебе за коси та як сiпне, то трохи голови не одiрве з волоссям. А лається гидко, як москаль, та палкий, та битливий! Часом i приступити до його страшно. Та такий товкущий, непосидящй, що все тотвчеться то по келiї, то по садку.

"Ну, з цього страшно починать: не пiде в мої мережi; треба почитати з святих та побожних… хоч би з грошовитого лапiги, що не любить вештаться та ходить, мов качка… з отця Палладiя: тут менi буде менше притичин", - подумав Копронiдос i встав з лавки та й розпрощався з келiйниками.

Страница 1 из 13

Назад1 2…13 Далее