Другого дня, тiльки що вдарили в дзвiн на ранню службу божу, Копронiдос прийшов до церкви. Отець Палладiй сидiв коло низького аналоя. Кругом його стовпились сiльськi бабки, прочанки. Отець Палладiй записував у книгу "жертви" бабок: бабки та й молодицi наймали акафiсти, молебнi та панахиди. Копронiдос держав у руцi здоровий пучок пiвонiй, нарцисiв та тюльпанiв, а пiд пахвою щось завернуте в червону хустину. Баби й молодицi товпились кругом отця Палладiя, неначе овечки кругом ясел з сiном. Копронiдос поклав на вiкнi свої приносини, вдарив три поклони перед чудовним образом, приложився, а потiм став навколiшки височенько на сходах i молився, доки баби одiйшли од отця Палладiя. Тодi вiн узяв з вiкна букет та те, що було загорнуте в хустинi, i якось по-лисичому, навшпиньки пiдступив до отця Палладiя й поклонився йому до пояса.

- Прошу прийняти од мене вбогу лепту во славу божiю i поставить перед чудовним образом богородицi, - сказав солодким, благочестивим голосом Копронiдос i подав отцевi Палладiєвi здоровий пучок квiток.

Отець Палладiй пiдвiв толову й хотiв покласти перо на столик, але глянув на поетичну жертву i тiльки тикнув рукою з пером на чудовний образ i на букети квiток, що стояли в вазках перед образом на столику, застеленому шовковим червоним покрiвцем.

- А це прошу прийняти й записать на монастир мою малу лепту: ладан, смирну i єлей, - промовив нишком, якось смирно Копронiдос i почав розв'язувать червону хустку. - Приймiть, отче Палладiю, i пом'янiть мене в ваших святих молитвах, - сказав Копронiдос.

- Яке ж ваше святе ймення? - спитав отець Палладiй, вже ласкавiше дивлячись на грека.

- Раб божий Христофор, - сказав тихо Копронiдос.

- Ви ревнi до божого храму: щодня ходите до нашої церкви. Я вас запримiтив, - обiзвався отець Палладiй. - А з яких ви будете?

- Я купець: держу магазин з тютюном на Хрещатику. а на Подолi маю дiла торговельнi: скуповую та перепродую пшеницю, - сказав Копронiдос.

Отець Палладiй несподiвано схопився з мiсця.

- Як же вас звати? - спитався Палладiй.

- Христофор Хрисанфович Копронiдос. Прошу вашого благословення i знайомостi.

Отець Палладiй поблагословив його великим хрестом i подав йому по-панiбратськi руку. Копронiдос, одначе, поцiлував ченця в руку.

- Спасибi за жертву, спасибi!.. Бог вас не зоставить! Богу прийому! Бог прiєм вашу жертву! Дякую господовi милосердному за те, що вас напутив, навiв на добру путь.

- А це прошу записати лепту на молебень за здоров'я моє. Маю ще дещо пожертвувать на монастир… та говорити в церквi… якось грiх… Ви загаєте для мене багацько часу… - сказав Копронiдос, запикуючись.

- То прошу до мене в келiю пiсля служби божої! Там ми за чайком i побалакаємо, - сказав отець Палладiй.

Вiн подав Копронiдосовi руку на прощання, здоровою кремезною ходою пiшов до олтаря й так швидко шугнув у дверi, що намiтка од клобука заколивалась, майнула i вкрила вирiзанi й позолоченi квiти та виноградне листя на колонах iконостаса.

"Осятрина йде в мою мережу. Непогано!" - подумав Копронiдос i цiлу службу молився та бив поклони перед чудовним образом богородицi, благаючи поспiху собi.

Пiсля служби божої Копронiдос пождав отця Палладiя, поки вiн вийде з олтаря, i разом з ним пiшов до його в келiю, де послушник вже ставив на стiл самовар, що парував пiд саму стелю та клекотiв, мов скажений. Келiя отця Палладiя була просторна й чиста. Двоє вiкон виходило в старий овочний садок. На вiйнах стояли вазони. Один куток був обчеплений i прйкрашеий образами в позолочених рамках. Перед образами телiпалися лампадки. Через келiю був простелений дорогий килим. В келiї було чистенько прибрано; було знать, що тут живе чоловiк заможний, котрий колись жив сiм'єю й господарював.

Отець Палладiй в мирi звався отець Павел Андрiєвський. Вiн був з тих священикiв-аристократiв, якi почали вже подекуди заводитись в Київщинi. Вiн був священиком на багатiй парафiї. Село було велике; окрiм церковної землi, до церкви були приписанi ще й ерекцiоннi поля, надарованi давнiми, ще не споляченими православними дiдичами. Отець Павел вiв велике хазяйство, брав з селян-багатирiв чималу плату за церковнi треби й забагатiв. Дочки його грали на дорогому фортеп'янi. В його домi була багата панська обстава: м'яка мебiль, дорогi килими, на дверях важкi портьєри… Отець Павел їздив фаетоном, держав баскi конi, вбирався в дорогi ряси та шовковi яснокольоровi кафтани… З селянами вiн поводився гордо, по-панськiй, говорив до них великоруською мовою для аристократичного шику, а ще бiльше задля того, щоб його парафiяни боялися й лучче послухали в роботi. Пишний, гордий, розумний та честолюбний, вiн домагався ролi мiж сiльським духовенством, i його таки обiбрали за благочинного.

Отець Павел любив говорити проповiдi, що рiдко трапляється мiж сiльськими батюшками. Говорив вiн їх, здається, бiльше для себе, нiж для селян, бо говорив великоруською мовою та ще й по-вченому. Чесна громада слухала тi проповiдi й нудилась, аж позiхала голосно на всю церкву. Чоловiки без сорому позiхали, а баби таки просто куняли та клювали в спину одна одну носами. Чи постерiгав батюшка це, чи нi, але вiн часто при людях нарiкав на селян, що на селi завелися злодiї, завелася розпуста. Вiн забув, що його парафiя не чула од його десятки год живої моральної проповiдi на зрозумiливiй для селян народнiй мовi. Але ж за тi проповiдi йому почепили на шию золотий хрест. Народ гомонiв на отця Павла… Отець Павел i не примiтив, що його житло, через його ненависнiсть до народу, через пиху, через панський шик та через полiцейську мову, засяло для народу не ореолом пастирським, а ореолом квартири станового пристава… запахло панським двором. Вiн i незчувся, як у фалдах дорогих завiс та портьєр заховалась i притаїлася штунда. Штунда й справдi з'явилась на селi…

Отець Павел вже видав двi дочки замiж, вже наскладав кiлька тисяч карбованцiв, як несподiвано вмерла його жiнка. Засмутився отць Павел, сидячи сам в своїх покоях, став понурий, смутний, впав у тугу й навiть потроху почав запивати з горя та нудьги. А честолюбство та гординя гризли йому серце, як iржа залiзо. Вiн пiшов у монастир, щоб протоптать собi стежку до iгуменства й митри.

"Тепер студенти з духовних академiй чомусь вже не йдуть у ченцi. Архiєреями ставляють ченцiв з протоiєреїв удiвцiв. Може… може, й моя виграє", - думав отец Павел i постригся в ченцi.

Увiйшовши в келiю, отець Палладiй перехрестився тричi до образiв, поклав на столик проскуру з вийнятими часточками, потiм зняв клобук, пригладив довгi коси, зiбрав у жменю намiтку клобука й, уткнувши її в клобук, поставив його на косому столику, що стояв в куточку пiд образами. Копронiдос перехрестився й собi тричi, низько поклонився отцевi Палладiєвi й привiтався з ним.

Отець Палладiй попросив гостя сiсти за стiл, застелений бiлою скатертиною. Увiйшов келiйник, налив два здоровецькi стакани чаю й поставив їх перед отцем Палладiєм та перед гостем.

- Спасiння буде вам од бога за вашi жертви на наш монастир, - почав отець Палладiй розмову, колотячи чай ложечкою й пригладжуючи долонею широку сивувату бороду.

Страница 2 из 13

Назад 1 2 3…13 Далее